Німецька класична філософія - це особливий етап розвитку новоєвропейської філософії, що охопив період з приблизно середини XVIII століття до початку XIX століття. Цей період характеризувався виникненням і розквітом великої кількості видатних філософів, таких як Кант, Геґель, Шеллінґ, Шлеґель, Фіхте та інші. Німецька класична філософія відрізняється своєю системністю, глибиною та всеосяжністю підходу до філософських проблем. Філософи цього періоду прагнули знайти загальну та фундаментальну істину про світ та пізнати його сутність. Вони вже не задовольнялися пошуком відповідей конкретно наукових дисциплін, а намагалися синтезувати всі наявні знання в одну універсальну філософську систему. Серед ключових понять німецької класичної філософії можна виділити поняття "чи позитивного", тобто позитивного світу, яке було введене Геґелем. Він утверджував, що істота реальності полягає в її розкритті та самостійному розвитку через протиріччя та суперечності. Це ставило його в опозицію до Канта, який в свою чергу акцентував увагу на обмеженості та неосяжності нашого пізнання. Ще одним важливим поняттям німецької класичної філософії була "діалектика". Філософи цього періоду відмічали, що розвиток філософських ідей має діалектичний характер - він полягає в постійній зміні, розширенні та протилежностях. Діалектика стала одним із основних методологічних інструментів для розкриття філософських проблем та виявлення їх істини. Німецька класична філософія також часто асоціюється з ідеями суб'єктивності та ідеалізму. Наприклад, Фіхте був великим прихильником ідеї суб'єктивного ідеалізму, вважаючи, що світ існує тільки завдяки нашому сприйняттю та уявленням. Геґель пішов далі, ввівши поняття об'єктивного ідеалізму - він стверджував, що розвиток світу відбувається через розвиток розуму, який проявляється в історії. Професор Джонни Мейерс в своєму дослідженні "Німецька філософія: класична епоха" наводить приклади розкриття понять німецької класичної філософії. Так, він досліджує ідеї Геґеля про сутність діалектики та протиріччя в його праці "Феноменологія духу". Мейерс підкреслює, що Геґель демонструє, як сам самостійний розум, з одного боку, та буття, з іншого боку, є протилежними поняттями, але вони все життєдайні та об'єднані в єдине ціле. Крім того, вивчення німецької класичної філософії має значення і для розуміння історичного контексту того часу. Наприклад, Іммануїл Кант у своїх працях стверджував необхідність ізоляції внутрішнього світу людини від зовнішнього впливу. Це було актуально в період гармонії та розквіту німецького Романтизму, коли самобутність та індивідуалізм були основними цінностями. У підсумку, німецька класична філософія є особливим етапом розвитку новоєвропейської філософії, який характеризується системністю, глибиною та універсальністю підходу до філософських проблем. Вона розкриває поняття позитивного світу та діалектики, а також асоціюється з ідеями суб'єктивності та ідеалізму. Вивчення німецької класичної філософії не тільки дозволяє розкрити філософські поняття, але й допомагає розуміти історичний контекст того часу.